Як і тепер, тринадцять років тому студенти й гадки не мали, на кого ж вони все-таки вчаться на загадковій спеціальності «Міжнародна інформація». Та впродовж навчання навіть найбільшим ледарям дається шанс стати амбітним, впевненим у собі та комунікабельним. Розповіддю про нелегкий шлях студента поділилась випускниця 2004 року Наталія Байда.
- Чому обрали саме цей вуз та спеціальність?
- В 1999 році я, закінчивши школу, здала документи на вступ до РІСу. Обрала інститут випадково. Ще в школі мені брошурку однокласниця показала. На спеціальності Міжнародна інформація зупинилася тому, що з мовами на «Філології», про які мріяли мої батьки, в мене не завжди було дружно.
- Як відбувалось знайомство з групою?
- В перші дні занять відчувала себе не зовсім зручно. Я не місцева, тому пошуки житла в перші дні якось не дуже сприяли навчальному настрою. Група у нас спочатку складалася з тринадцяти чоловік, хоча, як показав час, серед тих, хто ходив на пари, вона і була основним складом.
- Перші враження про викладачів?
- Враження про викладачів були приємні. Завдань ще не було, розказували багато.
- Хто з викладацького колективу подобався найбільше?
- Запам’яталися тоді особисто мені Кондратюк Лариса Кіндратівна, Юськів Богдан Миколайович та звичайно ж, Черній, Будз, Михайлов, Федорчук, Тихомирова. Ще, правда, викладач польської мови Божена Богданівна, прізвища не пам’ятаю, вона у нас лише півроку викладала.
- Хто був строгим вчителем?
- Строгих вчителів у нас не було, оскільки ми вчилися, як і більшість студентів, на мою думку, від сесії до сесії, і нам це вибачали. А от дисципліна в нашій групі справді шкутильгала, на нас навіть доповідні писали. Ми навчалися в корпусі на Княгині Ольги, а там парк, розваги... Тому прогулювали, що ж тут вдієш.
- Кудись разом із групою їздили?
- Найбільше, що мені запам’яталося з поїздок нашої групи - це подорож в Карпати. Тоді був опівнічний шашлик, а вранці пішли на Говерлу. Не подумайте нічого хибного: ми були в складі перших 9 чоловік, хто виліз на вершину. Група їздила збірна - із 45 студентів.
- Чи мали ви прізвиська для викладачів?
- Про прізвиська для викладачів навіть говорити не буду. Не обзивали ми нікого, називали їх так, як і попередні курси.
- Якими для вас були роки навчання?
- Навчання – це чи не найкраще, що було в житті! Принаймні те, що найбільше запам’яталося.
- На парах не спали?
- Я завдяки навчанню тепер кави взагалі не вживаю. Так до філософії готувалися: щоб не заснути, випила стільки кави, що тепер на неї дивитися не можу.
- Що найцінніше здобули на факультеті?
- Я люблю наш факультет. Тут якимось дивним чином підбираються найкращі викладачі та досить розумні діти. А найцінніше, що я тут здобула, – це вміння говорити про все на світі і без упину. Інститут вчить спілкуватися і взаємодіяти, тому, якщо не встигнеш чомусь навчитися за цей час, навряд чи вдасться потім сильно змінитися.
- З одногрупниками влаштовуєте зустрічі?
- Ми з групою вже три роки поспіль зустрічаємося фактично в повному складі. Між собою дуже тісно переплелися - хтось комусь та й кум. Знаєте, наша спеціальність - це не класичне навчання, де можна чітко знати, що по завершенні ти будеш лікарем чи вчителем. У нас ти будеш амбітним, а далі – як пощастить. А інститут дасть вам можливість реалізуватися, просто чіткіше хапайтеся за можливості, які трапляються вам в житті.
- Де зараз працюєте?
- Зараз я працюю науковим редактором в Науково-редакційній групі книги «Реабілітовані історією. Рівненська область». Почала тут працювати відразу ж після закінчення інституту. Робота цікава, та й всі випускники нашої групи працевлаштовані, багато хто працює в державних адміністраціях або в бізнесі.
- Ваші поради та побажання нинішнім студентам?
- Студентам побажаю не витрачати на дурниці можливості, які з’являються. Є можливість кудись поїхати - їдьте, бо потім піде робота за графіком, відпустки, сім’я, діти. Тоді вам доведеться так пристосовуватися, що час буде для вас дійсно дорогоцінним. Веселіться та живіть на повну.
Анна Тихонюк, Вікторія Фрідріх
Немає коментарів:
Дописати коментар