"Спорт - моє життя"

 

 Кожна людина загартовує свій характер не завдяки якимось історіям, а на своєму власному досвіді.  Тетяна Фесенко - воротар  та гордість Рівненської гандбольної команди ГК "Рівне- Слов’яночка". Хоча у неї і насичене життя, все  ж вона ніколи не повертається назад і не біжить вперед за чимось, не обдумавши, оскільки повертаючись, ми уже не повернемо час, а лише витратимо його даремно. Тому правильно розпоряджаючись своїм часом і цінуючи його Тетяна встигає не лише навчатися, але й займатися улюбленою справою, від якої дівчина отримує задоволення та безцінний досвід.

- Згадайте, пані Тетяно, коли ви розпочали свою кар’єру та з якими труднощами зустрілися?

- Ще в шкільні роки я займалася боксом, мені це подобалося і справлялася доволі добре. Згодом почала грати паралельно у гандбол. І переді мною постало на той час тяжке питання: потрібно було обирати, на якому виді спорті зосереди свою увагу. 2 роки назад я одержала звання кандидата в майстри спорту та згодом залишила це, зосередившись на кар’єрі воротаря. Гандболом займаюся уже 13 років. Раніше мій тато займався баскетболом і боксом, він підтримував будь-яке моє рішення, оскільки ще змалечку навчав самостійності.

- Який період ви вважаєте піком своєї кар’єри?

- Змагання проводились по всій Україні, то ж побувала практично у всіх великих містах, а також на змаганнях у Білорусії. В цей період я дізнавалася та отримувала багато цікавої інформації, знайомилася з новими людьми, які дарували усмішки і позитивний настрій. Так, звичайно, траплялися і не дуже приємні особи, але не без цього. Оскільки це гра і боротьба за кращі місця, то вона інколи буває жорстокою. І я пересвідчувалася в цьому не один раз. Через серйозну травму голови мені довилося залишити гандбол на деякий час. Але піком своєї спортивної кар’єри я вважаю 10-11 клас.

Бути кращим і тримати лідерство завжди дуже важко, оскільки обираються достойні супротивники. Але нам це вдавалося! ГК "Рівне-Слов’яночка" одержала 1 місце в професійні лізі, лідерство ми тримали протягом 3 років. Згодом вийшли у вищу лігу, де здобули 3 місце. Наша команда ставала бронзовими, срібними, золотими призерами та є двократними золотими чемпіонами.

- Життя спортсмена досить насичене. Як знаходите час на влаштування особистого життя? 

- На перший погляд, здавалося б, що не вистачає часу на особисте життя. Та незважаючи на це, я встигаю поєднувати навчання в РІС КСУ, тренуватися, відпочивати з друзями, а також паралельно навчатися заочно ще в одному вузі, на суддю.

- Чи плануєте ви надалі після завершення навчання займатися гандболом?

- Якщо розглядати з тієї сторони, що спонсори не фінансують нашу команду останнім часом, то через такі факти я після закінчення навчання, напевно, залишу команду та буду шукати собі роботу по спеціальності, але, окрім цього, я дуже хотіла б тренувати якусь гандбольну команду. Правду кажучи, я декілька разів тренувала діток і мені сподобалось. Оскільки навчаючи ти передаєш ті знання, які отримав від своїх тренерів. А також особистий досвід не тільки як воротаря, але й капітана команди, яким я була тривалий час, що, в свою чергу, тримає тебе в тонусі та загартовує віру в перемогу, а цю віру треба передавати своїй команді, оскільки командний дух є дуже важливим у грі.

Лаврук Ірина