З нагоди 15-річчя Кафедри МІ ми вирішили поспілкуватися з її завідувачем. Богдан Миколайович Юськів – Людина з великої букви. Завжди усміхнений, привітний та готовий простягнути руку допомоги студентам – ось такий він, наш “татусь”.
- Богдане Миколайовичу, яким Ви бачите майбутнє кафедри міжнародної інформації?
- Знаєте, навчання – це одна сторона нашої діяльності, але разом з тим я дуже хочу, щоб ми могли дати дітям можливість ще й розвиватися в плані особистісному, щоб вони не тільки вчилися, а ще й займалися іншими справами, розвивали свої вміння, здатності, тобто те, що їм дано Богом. Як правило, чомусь у нас так виходить, що всі ті задатки, які дітям дали в школі, з приходом в наш інститут втрачаються. Я не знаю, можливо, причиною цього є дуже інтенсивне навчання, чи просто діти настільки себе виснажили в школі, що вже в інституті абсолютно нічого не хочуть. А, може, вони втратили надію і вже не витають в небесах, а опустилися на землю і переймаються іншими питаннями - кому заміж вийти, кому треба багато грошей заробити. Розумієте, я хочу, щоб наша спеціальність готувала прекрасних дітей, щоб ми ходили до них в гості, могли пити з ними каву та розмовляти на будь-які теми. Щоб не тільки в аудиторії ми були їхніми викладачами, а й поза аудиторією ми були їхніми друзями. Я, наприклад, хочу, щоб наші студенти вчилися три дні на тиждень, а два дні вони працювали самостійно. Хочу зробити їх високоінтелектуальними людьми, патріотами своєї вітчизни, приємними і комунікабельними, які вміють і працювати, і відпочивати, які живуть гарно в сім’ї, живуть в Україні, а не за кордоном, бо саме тут ми можемо розвинути їхні основні здібності.
- Якби Ви могли змінити рису студента МІ, яку б саме Ви обрали?
- Звичайно, студенти є різні. Наприклад, є дуже хороші студенти, які гарно вчаться, але водночас вони якісь закомплексовані, тільки одним навчанням і займаються, є інші студенти, які взагалі нічого не хочуть і нічого не роблять. А мені подобаються діти, котрі мають дві здатності: з одного боку, вони винятково розумні, а з другого боку, комунікабельні. Комунікабельність - це мабуть вища риса і здатність, завдяки якій людина будує свою кар’єру, будує відносини у своїй сім’ї, у суспільстві. В цілому, основними “китами” нашої спеціальності є, по-перше, гуманітарна підготовка, по-друге, знання іноземних мов, і, по-третє, хороша аналітична підготовка. Ось такі основні риси має поєднувати в собі студент нашої спеціальності.
- Розкажіть, будь ласка, про свій професійний досвід до того, як Ви почали викладати в нашому інституті.
- Я закінчив Львівський університет, за фахом – математик. Також я навчався на спецфакультеті Московського фізико-технічного інституту. 9 років пропрацював на “Рівне-Азот”, ще 9 років - у Національному університеті водного господарства та природокористування на кафедрі обчислювальної математики. Будучи на підприємстві, захистив кандидатську дисертацію. Три роки працював у облдержадміністрації керівником прес-служби, завідувачем інформаційно-аналітичного відділу, прес-секретарем голови облдержадміністрації Миколи Сороки. Однак державна служба - це не для мене. Мені набагато приємніше працювати з дітьми, які ще не такі зіпсовані, не такі закомплексовані. Тому, коли Руслан Михайлович запропонував роботу проректора з інформаційних питань і зв’язків з громадськістю і пресою в нашому інституті, я погодився. І все-таки мій основний професійний досвід – це робота на кафедрі МІ разом з Євгенією Борисівною Тихомировою. Фактично ми разом цю спеціальність здобували. Більше того, можна сказати, що стати аналітиком мені допомогли саме викладачі нашої кафедри і студенти.
- Нещодавно Ви захистили докторську дисертацію. На що б радили звернути увагу при написанні такого великого дослідження?
- Перш за все, це праця - неперервна, постійна. Написання дисертації, так само, як і шлях до будь-якої мети, дуже простий: ти ставиш перед собою ціль, намагаєшся її досягти, після цього ставиш нову ціль, знову її досягаєш. Також не потрібно забувати про терміни виконання. Отакими малесенькими кроками ти будеш поступово досягати вершин. Тому в цьому плані моїм найкращим порадником є барон Мюнхгаузен, який сам себе витягував за чуба. Тобто самонавчання, самопіднесення, саморозвиток - це і є основний спосіб роботи.
- Розкажіть, будь ласка, про свій сімейний стан.
- Звичайно, я одружений. Маю дружину, з якою разом вчився в університеті. Після закінчення навчання ми переїхали до Рівного. Певною мірою я навіть жалкую, що залишив Львів, але, тим не менше, вже 30 років я рівнянин. В мене є дочка, вона одружена, теж захистила дисертацію в Інституті міжнародних відносин. У мене є внук – дуже розумний хлопчик, який цього року піде до школи.
- Ми знаємо, що у Вас є собака…
- Так, у мене є собака, кокер-спаніель, рудого кольору. Кожного дня о 6 годині ранку ми з нею гуляємо по гідропарку. Прогулянка триває щонайменше 30 хвилин. Звичайно, якщо є можливість прийти додому з роботи в обід чи після обіду, приблизно о 15-16 годині, то я також виводжу її гуляти. Вечірня прогулянка обов’язкова, її тривалість 30-40 хвилин. Ми всі дуже любимо цю собаку, вона мені настільки допомагає, що ви навіть уявити не можете. До речі, був час, приблизно 7-8 років тому, коли стан здоров’я був не дуже хороший, і саме завдяки цій рудій собаці та прогулянкам все налагодилося.
- Яку музику Ви полюбляєте?
- Я дуже люблю слухати класичну музику у виконанні симфонічного оркестру. Для мене це своєрідний релакс. Також мені подобаються пісні гурту “Піккардійська терція”, Квітки Цісик, відомої американської співачки українського походження.
- Що Ви можете побажати теперішнім і майбутнім студентам нашого вузу?
- Життя недовге і треба прожити його так, щоб ви дійсно відчули, що ви його прожили. Воно має бути цікавим, розмаїтим. Також потрібно ставити перед собою мету, досягати її. Людина, яка нічого не досягає, врешті-решт атрофується і перетворюється в якусь п’яничку. Будьте енергійними, читайте гарні книжки, зрештою, любіть один одного.
Наталія Логацька, Вікторія Фрідріх, Вікторія Соколкіна
Кльовий дядько!)
ВідповістиВидалити